Українські вихідні у Стамбулі

Приїздили мої дівчата...багато ходили, трохи їздили - трамваєм, машиною, велосипедами, теплоходом))

Переконалася, що турки поважають коли іноземці намагаються вчити їхню мову і говорити нею...на базарі торгувалася із турками - навіть виходило)). Так як ціни запитувала турецькою, один турок сказав, що не зменшить ціну, бо й так зменшив на 5 лір коли я запитала його на турецькій мові...купили у нього 2 шарфи, а він мені подарував плед за те, що я говорила його мовою)). Дрібниці - а приємно!

Фотографували котів...цього разу їх було просто тьма тьмуща...в Анкарі, до речі, я їх не бачила, хоча кішка вважається символом цього міста)))...дивина та й годі.

дізналася, що до території Стамбулу відноситься 4 острова...на одному з них ми були - каталися там на велосипедах! красота неземна - хочу там дачу)).

А ще на Таксімі - центральна і найбільш популярна серед туристів вулиця - зустріли український гурт Toporkestra - чуваки зажигають, ми їм допомогли своїми танцями...таке видавали, що в результаті туристи знімали на камери не музикантів а нас)).

Зараз чекаю фотографій від дівчат))

Другий день в поліцейському департаменті…

30 днів мого вільного безвізового перебування в дружній Туреччині промайнули як перше побачення))…далі мені потрібна віза, або дозвіл на проживання. Звісно ж як завжди, Туреччина для мене не стала виключенням, я все роблю в останній день). Всі необхідні документи я маю, також маю місцеву подругу, яка пішла зі мною і погодилася бути перекладачем. Загалом все досить пристойно і розумно: як і в банках, на пошті так і тут працює система «електронної черги» (не знаю як це точно називається, тому придумала власну назву ). Ви маєте підійти до автомата, натиснути напис із найменуванням послуги, яку хочете , отримати і для вас роздруковується чек із номером. На цьому етапі все може скластися по-різному: якщо ваш номер не надто великий і черга рухається швидко – сідайте на стільчик і слідкуйте за електронним монітором, який повідомить вас про вашу чергу, якщо ж ви такі «щасливці» як я))) – візьміть із собою книжку, комп’ютер, їжу, друзів і все, що вам потрібно для комфортного кількагодинного чекання. Вчора я в цьому місці провела близько 3 годин і все лише для того, щоб вияснити яке вікно мене може обслуговувати так як квитків для черги на цей день вже не було. Працівники роздивляються документи дуже скрупульозно, я була здивована що він (працівник) навіть умудрився знайти невідповідність номерів будинку у моїх документах, і це незважаючи на те, що мої документи можливо вже 120, які він дивиться сьогодні. Якщо я правильно зрозуміла – спеціально установленого часу для обідньої перерви тут немає…але співробітників із чаєм в руках можна зустріти у будь який час). Отримати дозвіл на проживання тут надзвичайно дорого, для мене на 1 місяць це коштує – 440 лір (220 євро). Я навіть жартувала зі своїм босом, що їм дешевше було б мене відправити на Україну і повернути назад і вони б ще зекономили кошти і я б в дьютіФрі купила якось смачненького пійла).
Сьогодні я в цьому місці вже третій раз…чекаю своєї черги. Пробувала розпитати працівника, але виявилося, що він не говорить англійською, хоча й працює в департаменті для іноземців)…мабуть турецька тут прирівнюється до рівня міжнародної мови і всі мають нею розмовляти). Також тут я дізналася, що досить багато молоді із різних країн: США, Палестина, Молдова…навчаються тут по програмі Еразмус – які молодці!
Чекаю…а батарея розряджається…дивно що тут немає WI-FI…
Словом маю ряд рекомендацій для покращення роботи цієї установи. Наступного разу, коли вивчу турецьку мову – обов’язково поділюся ними із начальником цього департаменту…)).