четвер, 8 листопада 2012 р.

Українські вихідні у Стамбулі

Приїздили мої дівчата...багато ходили, трохи їздили - трамваєм, машиною, велосипедами, теплоходом))

Переконалася, що турки поважають коли іноземці намагаються вчити їхню мову і говорити нею...на базарі торгувалася із турками - навіть виходило)). Так як ціни запитувала турецькою, один турок сказав, що не зменшить ціну, бо й так зменшив на 5 лір коли я запитала його на турецькій мові...купили у нього 2 шарфи, а він мені подарував плед за те, що я говорила його мовою)). Дрібниці - а приємно!

Фотографували котів...цього разу їх було просто тьма тьмуща...в Анкарі, до речі, я їх не бачила, хоча кішка вважається символом цього міста)))...дивина та й годі.

дізналася, що до території Стамбулу відноситься 4 острова...на одному з них ми були - каталися там на велосипедах! красота неземна - хочу там дачу)).

А ще на Таксімі - центральна і найбільш популярна серед туристів вулиця - зустріли український гурт Toporkestra - чуваки зажигають, ми їм допомогли своїми танцями...таке видавали, що в результаті туристи знімали на камери не музикантів а нас)).

Зараз чекаю фотографій від дівчат))

четвер, 1 листопада 2012 р.

Другий день в поліцейському департаменті…


30 днів мого вільного безвізового перебування в дружній Туреччині промайнули як перше побачення))…далі мені потрібна віза, або дозвіл на проживання. Звісно ж як завжди, Туреччина для мене не стала виключенням, я все роблю в останній день). Всі необхідні документи я маю, також маю місцеву подругу, яка пішла зі мною і погодилася бути перекладачем. Загалом все досить пристойно і розумно: як і в банках, на пошті так і тут працює система «електронної черги» (не знаю як це точно називається, тому придумала власну назву ). Ви маєте підійти до автомата, натиснути напис із найменуванням послуги, яку хочете , отримати і для вас роздруковується чек із номером. На цьому етапі все може скластися по-різному: якщо ваш номер не надто великий і черга рухається швидко – сідайте на стільчик і слідкуйте за електронним монітором, який повідомить вас про вашу чергу, якщо ж ви такі «щасливці» як я))) – візьміть із собою книжку, комп’ютер, їжу, друзів і все, що вам потрібно для комфортного кількагодинного чекання. Вчора я в цьому місці провела близько 3 годин і все лише для того, щоб вияснити яке вікно мене може обслуговувати так як квитків для черги на цей день вже не було. Працівники роздивляються документи дуже скрупульозно, я була здивована що він (працівник) навіть умудрився знайти невідповідність номерів будинку у моїх документах, і це незважаючи на те, що мої документи можливо вже 120, які він дивиться сьогодні. Якщо я правильно зрозуміла – спеціально установленого часу для обідньої перерви тут немає…але співробітників із чаєм в руках можна зустріти у будь який час). Отримати дозвіл на проживання тут надзвичайно дорого, для мене на 1 місяць це коштує – 440 лір (220 євро). Я навіть жартувала зі своїм босом, що їм дешевше було б мене відправити на Україну і повернути назад і вони б ще зекономили кошти і я б в дьютіФрі купила якось смачненького пійла).
Сьогодні я в цьому місці вже третій раз…чекаю своєї черги. Пробувала розпитати працівника, але виявилося, що він не говорить англійською, хоча й працює в департаменті для іноземців)…мабуть турецька тут прирівнюється до рівня міжнародної мови і всі мають нею розмовляти). Також тут я дізналася, що досить багато молоді із різних країн: США, Палестина, Молдова…навчаються тут по програмі Еразмус – які молодці!
Чекаю…а батарея розряджається…дивно що тут немає WI-FI…
Словом маю ряд рекомендацій для покращення роботи цієї установи. Наступного разу, коли вивчу турецьку мову – обов’язково поділюся ними із начальником цього департаменту…)).

понеділок, 29 жовтня 2012 р.

29 жовтня - День Республіки

Завжди знала, що в Туреччині шанують державну символіку, але сьогодні впевнилася!

День Республіки. Це свято засноване на честь проголошення Турецької республіки, яке відбулося в 1923 році. Тоді 29 жовтня був офіційно оголошений розпад Османської імперії та внесені деякі поправки до Конституції Туреччини.Особливо часто в цей день згадують Мустафу Кемаля Ататюрка, який вважається ключовою фігурою в історії Туреччини.повсюди: на балконах, на вікнах будинків, на автобусах на магазинах - турецький прапор! Люди просто ходять вулицями із прапорами в руках! Величезні портрети та фото у повний зріст Кемаля Ататюрка на всіх великих будинках.

На центральних площах, які прикрашені тими ж прапорами, проходять концерти.

Сьогодні ходила гуляти з новим другом із яким познайомилася на вокзалі, коли купувала квиток). Були на одному із концертів у Генчлик парку, а потім ходили в лунапарк. По-нашому - це чортове колесо...по-турецьки дуже складно, я й не запам'ятала))...дуже гарно - видно всю Анкару із її різнокольоровими вогнями. Потім ули на американських гірках - згадала всі погані слова, які знала))...дуже страшно 5-D кіно ніщо в порівнянні з цим)). Перед тим як пройти на територію, де проходить концерт, нас перевірили поліцейські: чоловіків - чоловіки, жінок - жінки))...без зайвої сором'язливості, а взагалі здається з радістю вони перевертали все у моїй сумці)).

Найприємніше - величезне свято! купа людей на вулиці! - жодного п'яного...))


субота, 27 жовтня 2012 р.

Iyi Bayramlar!

Нарешті довгожданний Байрам - релігійне свято про яке мені скільки розповідали...
Їду в Сакарію до подруги та її родини.

Із Сакарії - вже разом із Бушрою (подруга) їдемо в село до її бабусі і дідуся.
Турецьке село:майже всі будинки двоповерхові - у деяких вхід з першого поверху, але у більшості пеший поверх займають різні підсобні приміщення, а сходи ззовні ведуть на другий поверх. Забори, якими огороджені подвір'я з бетону або із заліза. Це село, де я була спеціалізується на вирощуванні горіхів (ліщина).

Релігійно-культурні особливості: не важливо де ти в місті чи в селі - всі люди мають знімати взуття перед тим як зайти у будинок...виявляється ця чистоплотність бере свій початок із релігійних постулат - всі люди мають молитися лише у чистому одязі! Навіть для того, щоб увійти в туалет у них є спеціальне взуття (якщо туалет не має звичайного унітазу, а вмонтований у підлогу).

Перший день перед байрамом (24 жовтня) люди, які є релігійними - дотримуться посту - цілий день не можна нічого їсти і пити аж до заходу сонця. Це робиться з метою зрозуміти бідних людей, яким нічого їсти. В перший день Байраму прийнято різати тварину: теля, вівцю, козу чи верблюда (верблюд для арабських країн).Цей процес досить цікаво виглядає: перед тим як зарізати тварину їй колють снодійне/заспокійливе...потім їй закривають очі (вважається недобре, якщо тварина може бачити свою смерть), в той час як їй перерізають горло - чоловіки, які здійснюють обряд співають спеціальну пісню. Після того як горло розрізане спускають всю кров у раніше підготовлену яму. Кров у їжу тут не вживають. Саме цікаве для мене було те, що увесь цей поцес/обряд можуть спостерігати діти...і взагалі це вітається. Мені пояснили це так: кожна людина має певні природні інстинкти і один із них - бажання бачити кров...краще хай діти і всі люди загалом бачуть кров тварин ніж їхні інстинкти будуть спонукати їх до кровопролиття один одного. Отримане м'ясо, знову ж таки, згідно релігійних норм прийнято розділити на три частини з яких одну - роздати своїй родині, іншу - бідним людям, які немають чого їсти і третю - залишити для своєї сім'ї. Це і складає всю суть цього свята - поділитися з іншими тим, що маєш.
Традиційною стравою на цей Байрам є також баклава...цікаво, що баклаву тут їдять не з чаєм як ми...а просто як дисерт чи з айраном.

Окрім того, що я постійно їла різну смакоту я ще й мала нагоду привітати всю родину моєї подруги зі святом, а було це приблизно так: ми йдемо до іншого дому, де живуть її родичі, роззуваємося на вулиці, заходиму в будинок (цікаво, що двері всіх будинків відчинені навстіж), у якості привітання - старшим людям потрібно поцілувати руку та піднести її до свого лоба...після цього жесту мене всі розціловували і обіймали, бажали гарного Байраму та казали "ласкаво просимо"...потім звичайно починали говорити зі мною турецькою мовою)). Думаю що за два дні Байраму я можливо перецілувала і переобіймала близько 60 осіб)). Також в цей день прийнято за такий поцілунок руки давати гроші своїм дітям та племінникам...я теж заробила - 80 лір) а це на наші гоші - 400 грн.)) - непогано чи не так?)

Ще одне - ледь не забула - каштани))...смажені каштани вони можуть їсти як ми насіння, але це інші каштани - не такі як у нас))

середа, 17 жовтня 2012 р.

Суфікси - це так складно!

В магазинчику біля нашого будинку мене вже впізнають))

Здається вже призвичаїлася - чочеться пити айран та їсти йогурт.
На наступному тижні починається велике свято Байрам, із того, що вже про нього дізналася можу сказати, що всі святкуют його у колі родини протягом 5-6 днів. маю вже кілька запрошень, от лише вагаюсь як вчинити правильно. бо побувати хочеться скрізь)).

Все добре...але ж ці кляті суфікси...за допомогою суфіксів у цій мові передається все: поважливе звертання, теперішній чи минулий час, запитання чи ствердження...як же їх запам'ятати???

вівторок, 16 жовтня 2012 р.

Назад до Анкари

Здається моя організація і справі працює…близько 15 студентів прийшли сьогодні сюди аи отримати інформацію про проектний дизайн. І це не була спеціально організована зустріч, а – систематичне заняття, яке проходить тут регулярно щотижня.
Починаю говорити із людьми турецькою – посміхаються і хвалять)).

понеділок, 15 жовтня 2012 р.

Коти...

Сьогодні ходила за продуктами: тут є все! Все можна поторгати, понюхати та посмакувати…а потім платити гроші. Хочеш варення – як мінімум 7 сортів є в магазині і ти його можеш купити на грами…Овочі та фрукти – скільки хочеш та які хочеш…


Трохи про котів…здається як в Індії корова – священна тварина, у Стамбулі – це коти. Їх так багато і вони повсюди: на вітринах магазинів, в кафе, на зупинках та біля будинків…і про них не можна сказати, що вони нещасні і голодні…їм приносять їжу звідусіль…Вони наскільки звикли до цього комфорту, що спокійно можуть залізти до вас на руки і лащитися як домашні)). Одну з них я назвала Мурка)).